середа, 27 лютого 2013 р.

Чому ми ненавидимо одні одних? (про нехристиянські відносини між християнами)

     Христос – це Той, Хто має нас об’єднувати. Чесно кажучи, мене дуже дивує та ненависть, з якою ми (УПЦ+УПЦ КП+УГКЦ+УАПЦ) готові змішати одні одних з болотом. Наче Церкви-Сестри, бо всі - дочки Володимирового Хрещення, а б’ємося, як його (князя Володимира) сини, за престіл. "Для чого?" - саме таке питання і нерозуміння часто чую від простих християн, які не заглиблюються в тонкощі церковної і не зовсім церковної політики, а дійсно прагнуть виконувати заповіді Господні. Що нам заважає - не те щоб об’єднатися, а просто мирно співіснувати?
    Людина людині - вовк, а священик священику (особливо різних конфесій) – вовчище.Мабуть, Вам дивно читати таке порівняння з-під пера того, хто є священиком, але це справді щире, можливо, й занадто відверте, спостереження на основі свого невеликого священичого досвіду.
    Саме з уст пастирів різних українських Церков лунають заклики чи натяки на несприйняття одне одного, саме ієрархія часто показовим листуванням чи заявами піднімає міжусібну ненависть. Бажання перетягнути ковдру «правди» на свою сторону відключає здоровий глузд і розуміння необхідності єднання, щоб спільно воювати проти єдиного ворога - диявола. Кожного дня християни однієї конфесії тикають пальцем у християн другої з бажанням щось довести чи якось вивищитися, здаватися кращими. Тисячі сіл є поділені навпіл (якщо не більше) на релігійній основі та приналежності до різних конфесій, і цей поділ поширюється далеко за межами храмів. Це - нездорова ситуація, яка руйнує християнство зсередини.
       Христос закликав людей до виконання двох заповідей любові, зціляв поган, які мали віру, і про неї (про віру) найбільше говорив. Тому дозволю собі припустити, що якби Він сьогодні жив серед нас – робив би теж саме: говорив про віру та її втілення у нашому щоденному житті через конкретні вчинки, а не про "канонічність", "помісність", "автокефальність" чи щось подібне. Звісно, церковний курс є важливим, але не ціною людських душ.
       Той, хто поширює ненависть серед християн, - будь то мирянин, священик чи єпископ, - краще б узяв жорновий камінь на шию і вчинив так, як пишеться про це у Святому Писанні.
      Причина усякого зла – гріх. Церковний поділ – це, без сумніву, болюча гріховна рана на Тілі Христовому, і цю рану зробили та продовжують робити люди, яким гріх гордині засліплює очі до примирення.
     Є люди, а є – "людиська". Серед духовенства різних конфесій є особи, котрі цілком нормально спілкуються та ведуть діалог: це - люди. Однак є й такі, які тільки на те чекають, щоб посварити: це - "людиська".
    От, до прикладу, є у Facebook група «Київська християнська традиція - УПЦ КП, УГКЦ», де представники цих двох конфесій обговорюють ті чи інші питання з життя Церкви в дусі здорової дискусії. Проте і туди свого часу потрапили мироненависники, які у всякий спосіб старалися посіяти кукіль непорозуміння та ненависті одні до одних.
     Людина добра і миролюбива - будь то мирянин чи священнослужитель - несе порозуміння та злагоду, а людина, яка не може знайти спокою душевного, заражає цією хворобою й інших. Із зерна розбрату у християнстві доброго дерева не виросте, насіння кукілю плодить кукіль.
        Втім, фінал екуменічної історії відомий - буде одне стадо й один Пастир; і хоч як би хто не намагався назавжди поділити (навіть зсередини) Церкву Христову, - йому це НІЯК і НІКОЛИ не вдасться! А ми, що сьогодні живемо, маємо вибір між спасінням і забавляннями у церковну політику. Вибирайте самі, що кому ближче. На цьому ставлю крапку у цьому дописі, але не у піднятій темі.
    P. S. Пишу це, бо справді наболіло споглядати на розпал ворожнечі і ненависті між представниками чотирьох конфесій Української Церкви.
ієрей Тарас Дзьоба

Джерело http://www.kyrios.org.ua/kolonki/otaras-dzoba/8208-chomu-mi-nenavidimo-odni-odnih-pro-nehristijanski-vidnosini-mizh-hristijanami.html

Немає коментарів:

Дописати коментар