пʼятниця, 20 травня 2011 р.

Як мій родич пияцтво поборов


У моєму роду однією з найяскравіших постатей є Іван Сандуляк, родич моєї прабабусі. Він не лише брав активну участь в українському національному русі кінця XIX - початку XX століття, але стояв біля витоків першої української політичної партії - Української радикальної партії, а також однієї з наймасовіших українських організацій - "Січі".
Обирався до парламенту Західно-Української Народної Республіки, був серед делегатів Трудового конгресу в Києві, які 22 січня 1919 р. проголосили злуку ЗУНР та УНР.
А ще мав тісні приятельські стосунки із Михайлом Павликом, Василем Стефаником та Іваном Франком, який присвятив йому оповідання "Історія хлопського кожуха" та "Сім казок".
Утім, головною справою життя Іван Сандуляк вважав боротьбу із пияцтвом. А методи, використані ним задля цього, виявилися настільки дієвими, що дозволили не лише перемогти на виборах до галицького сейму, але й змусити збанкрутували всі корчми в околиці. Підозрюю, що досвід мого родича досі не втратив актуальності ні для влади, ні для громади.

Початок антиалкогольної боротьби
Іван Сандуляк (Сандуляк-Лукинів) народився 1848 р. у с. Карлові (Снятинський район Івано-Франківської області), в 10 років потому залишився сиротою.
Відтак, у дитинстві наймитував у багатьох господарів. Кілька років служив у австрійській армії в артилерії. Був добрим господарем, талановитим різьбярем, поетом-самоуком.
Галичина у ХІХ ст., хоча і не зазнала суттєвих потрясінь і воєн, залишалася тим не менш одним із найвідсталіших регіонів Європи.
Високий рівень пияцтва довершував не дуже втішну картину і, водночас, замикав коло хронічних бідувань і злиднів місцевого люду.
На придбання міцних напоїв витрачалися величезні кошти, які, замість зміцнення економічного та культурного потенціалу краю, підривали статки народу і негативно позначалися на його моральному і фізичному здоров'ї.
Є дані, що у середній галицькій громаді протягом року відбувалося 40 весіль, 100 хрестин, 70 похоронів, а її представники брали участь у 45 ярмарках. Жодна з цих подій не обходилась без традиційного чаркування.
Зеленим змієм "кріпився" кожен акт продажу корови та інші дрібні комерційні справи. Австрійських чиновників звично дивувало те, як селяни безглуздо і дружно пропивали на ярмарках зароблені важкою працею гроші.
У такій ситуації патріотизм вимірювався готовністю протистояти небезпечному соціальному лихові.
Першим у середині XIX століття активізувалося греко-католицьке духовенство, створюючи антиалкогольні товариства. Друга хвиля боротьби з алкоголем, що розпочалася із 60-х рр., мала більш світський характер - до антиалкогольних ініціатив долучалися миряни і нецерковні об'єднання.
Під впливом ідей боротьби із пияцтвом Іван Сандуляк у 1874 р. у рідному селі Карлові заснував "Братство тверезості". Воно пропагувало здоровий спосіб життя, публічну відмову від алкоголю, а також заохочувало до громадської ініціативи знайомих, товаришів і родичів.
Через десять років разом з Кирилом Трильовським заснував у Карлові першу на Покутті читальню "Просвіти".

Від збитковості алкоголю - до його законодавчого обмеження
Уже в середині 70-х рр. боротьба з пияцтвом в Галичині мала вражаючі наслідки. Попит і ціни на алкоголь різко впали. Орендарі скаржилися, що не можуть продати й десятої долі горілки, визначеної контрактом. У сотнях місцевостей, передусім у тих, де діяли братства тверезості або пройшли місії тверезості, горілка продавалася за цінами, втричі нижчими, аніж у 1870-1873 рр.
З огляду на зростання авторитету руху тверезості в громадських місцях пияцтво було заборонено на законодавчому рівні. Зокрема, положення прийнятого в травні 1875 р. закону надавали органам місцевого самоврядування право карати пияків, затриманих у громадських місцях, штрафами в розмірі 5 ринських золотих (гульденів) або триденним арештом. Якщо ж такі факти повторювалися, тоді покарання збільшувалось втричі.
Заборонялося продавати горілку поза межами корчми, а також особам у нетверезому стані і підліткам. За споювання неповнолітніх у віці до 16 років на осіб, що пиячили разом із ними, а також корчмарів накладався штраф у розмірі 15 ринських.
Але найбільш цінним здобутком антиалкогольних акцій виявилося масова і свідома самоорганізація селянства. Рух тверезості не лише згуртував селян навколо зрозумілої всім ідеї, але й суттєво посприяв піднесенню загальної активності українців Галичини.



"Безалкогольні весілля"
Не менше вплинула антиалкогольна боротьба і на становлення партійно-політичної системи Галичини. Не випадково створена у 1890 р. перша українська політична партія - Русько-українська радикальна партія (згодом просто Українська радикальна партія - УРП), не забула серед інших соціальних викликів цю тему.
Так само не випадково серед засновників цієї політичної сили, поряд з Іваном Франком, Михайлом Павликом, Кирилом Трильовським, опинився й Іван Сандуляк.
У 1900 р. під крилом УРП з ініціативи Кирила Трильовського виникла масова фізкультурно-спортивна організація - пожежно-руханкове товариство "Січ". Його колискою стала саме Снятинщина, звідки "Січ" поширилася по всій Галичині. За 10 років організація розбудувалася до 916 осередків чесильністю 30 тисяч осіб. 
В майбутньому "Січі" стали базою для створення Українських січових стрільців.
"Січ" приваблювала селян не лише зовнішньою "декоративною стороною" (однострої зі стрічками й топірцями), але й глибоким ідейним змістом. Найбільшу популярність товариство здобуло на Покутті, завдяки активній праці місцевих радикальних діячів - Кирила Трильовського та його правої руки - Івана Сандуляка, доброго організатора і оратора.
"Січовики" використовували всі можливі засоби пропаганди серед селян ідеї тверезого способу життя. Зокрема, в ті часи була популярна січова напівжартівлива пісня, яка недвозначно закликала: замість горілки "горячий пий чайок".
"Січовий" рух характеризувався непримиримим ставленням до лихварства та корчми.
Хрестини, похорони, навіть весілля та інші пам'ятні події "січовики" зазвичай облаштовували без алкоголю і переконливо заохочували до цього решту. Вони навіть практикували бойкоти і пікетування шинків. 

"История водки". Росіяни у боротьбі з поляками за титул винахідників оковитої
Завдяки впливові товариства оновлювалися села. До прикладу, село Волчківці на Покутті, де братство тверезості існувало завдяки місцевій "Січі", із восьми корчем залишилося дві, та й ті спорожніли.
У громаді майже припинилася пиятика, бійки і сварки, а люди стали заможнішими.
Так само збанкрутіла більшість шинків у Снятинському повіті, де за антиалкогольну кампанію відповідав мій родич.
У його рідному селі Карлові закрилися зрештою всі подібні заклади, й останню пляшку оковитової урочисто закопали за межами населеного пункту.
Насамкінець, громада ще й "проголосувала" за тверезість, обравши Івана Сандуляка до Галицького крайового сейму - представницько-законодавчого органу австрійської провінції Королівство Галичини і Лодомерії.  
"Корни и корона. Очерки об Австро-Венгрии: судьба Империи"
Українські депутати (всього їх було 12 на 161 місце) шляхом голосної обструкції фактично повністю блокували пленарні засідання, вимагаючи справедливого виборчого закону. У 1914 р. закон було змінено. Доклав своїх рук Іван Сандуляк і до боротьби з корупцією та нуждою українського селянства, справи українського університету та шкільництва...
Помер після тривалої недуги у 1927 р. На громадській панахиді Василь Стефаник сказав: "...Земля-мати пригорнула до своїх грудей сина, що її так дуже-дуже любив. Це вмер великий мужик!"

Леся Оробець - http://www.istpravda.com.ua/columns/2011/05/18/38896/

Немає коментарів:

Дописати коментар