вівторок, 3 травня 2011 р.

Боротьба з алкоголізмом на теренах Західної України




Вашій увазі пропонується стаття Мирослава Кратка доктора фізико-математичних наук, професор Волинського інституту післядипломної педагогічної освіти , який люб'язно погодився розмістити її на сайті Братсва Тверезості. Також публікація була розміщена в науково-популярному журнал «Світогляд» який видає Академія наук (головний редактор академік Я. С. Яцків) у № 2 за 2009 рік.

 Боротьба з алкоголізмом на теренах Західної України  
(XVIIст. — початок XX ст.)
Цією статтею редколегія журналу розпочинає дискусію щодо проблеми алкоголізму в Україні з метою долучити до її висвітлення біохіміків, медиків, соціологів, педагогів. Офіційно на обліку в медичних закладах перебувають до 1 млн. хворих на хронічний алкоголізм. Проте, як вважає голова Харківської організації "Союз боротьби за народну тверезість" Світлана Силякова, кількість залежних у 8-10 разів більша. Зокрема, кількість пивних алкоголіків за останні 10 років збільшилася удесятеро, тобто через п'ять років це відгукнеться сплеском алкоголізму. Згідно з міжнародними стандартами, вимираючою вважається нація, яка вживає понад 9 л чистого спирту на душу населення за рік. Середньостатистичний українець споживає 12 л. Щороку в Україні гине від алкоголю та наркотиків майже 380 тис. осіб. За даними ВОЗ, Україна стала лідером з-поміж 40 країн Європи за кількістю підлітків, які регулярно вживають алкоголь. Нині це роблять майже 40% дітей віком від 14 до 18 років.
Ситуація набуває ознак національної епідемії.
Вживання алкогольних напоїв відоме людям з незапам'ят­них часів. Проте було також добре відомо, шо надмірне їх вживан­ня веде до негативних наслідків — про це маємо свідчення вже у Біблії (Ной. Лот). Наші предки у Київській Русі та­кож любили веселитися, вживаючи вино і хмільний мед. Приклад давали князі та бояри. Так звані пири князя Володимира описані у билинах, а його теза "Русі єсть веселії пити" є в літо­писі. Володимир Мономах "Поученії" застерігав своїх синів і онуків: "Лжі бережися, і п'янства і блуду, бо в сьому душа погибає і тіло".
Горілка стала відома людству у се­редні віки — Х-ХІ ст. Спершу її отри­мували шляхом перегонки вина і ви­користовували як ліки. Та з другої по­ловини XV ст. німець Міхель Шрік по­чав рекламувати її в Європі як добрий напій. Першими на собі випробували його дію німецькі шахтарі-рудокопи, а потім горілка почала поширюватися на інші країни і народи Європи. У 1510-1520 р. було відкрито спосіб виготовлення горілки з зерна, шо зро­било її дешевшою і сприяло більшому поширенню [І|. У період тридцяти­річної війни (1618-1648) вживання горілки широко розповсюдилося в Єв­ропі [2|.
В Росії виробництво горілки — "хлебного вина" — почалося на Русі з XIV ст. Воно було державною монопо­лією, проте на деякі території, зокрема на українські після приєднання до ро­сійських. поширювалися т. зв. "винні викупи". Поміщикам дозволялося ви­куповувати в держави право на виго­товлення і продаж горілки. Для ко­зацької старшини, якій царем було надано статус дворян, це стало джере­лом збагачення [3|.
У Галичині, де польські поміщики мати великі фільварки, вони будувати багато ґуралень і відкривали корчми, бо дешеве фільварочне зерно, яке не мало попиту на ринку перетворюва­лося на дзвінку монету, яка осідала у кишенях поміщиків та їхніх помічни­ків — корчмарів. Останніми були пе­реважно євреї, бо ще 17 лютого 1525 р. король Польщі Зигмунд І видав розпо­рядження, яке забороняло українсько­му населенню Львова, між іншим, торгувати напоями. Євреї у Польщі, після захоплення поляками Галичини, брати у свої руки оренду та управління маєтками, всю торгівлю, збір мит і по­датків і давали польським панам і ко­ролям готові гроші, не забуваючи, зви­чайно і про свій інтерес. Тому польські королі надавати євреям різні привілеї та забезпечували їх виконання.
До 1520 року все населення поль­ського королівства було закріпачене і селяни потрапили у повну залежність від поміщиків: згідно з конституцією 1576 р. шляхтич міг вбити будь-якого селянина, заплативши за це штраф його власникові. Власники змушувати насильно селян купувати у корчмарів горілку, а у кого не було грошей, тому корчмар записував це як борг, який треба було відробити на панщині. З цього приводу до короля надходили численні скарги, і король Ян Ольб рахт у 1496 р. спробував заборонити шляхті змушувати людей купувати го­рілку. бо "це є насильство яке обмежує свободу громадян". Проте це роз­порядження короля не мало жодного наслідку.
Ось як писав Іван Франка про горілчанські порядки у поемі "Пансь­кі жарти" [4]:
...пан горілку гнав
 І кожну гінку розділяв
На кожний нумер у селі:
По стілько гарців, скітько хата
Душ має — хлопці чи дівчата.
Чи то старії, чи маті.
І кожному за ту горівку
Ціну втягав у інвентар:
Сплати чи відроби той дар.
А трунок лий хоч на долівку
Лиш нікому продать не смій!
Був в того пана й орендар
Що з паном тихую тяг спілку.


Першу спробу боротися з пияцтвом у Галичині зробив єпископ Йосиф Шумлянський (1643-1708). У 1687 р. він видав книгу "Метрика або реєстр для порядку церкви", у якій багато місця було присвячено висвітленню шкідливості пияцтва. "Пияцтво — ма­ти і корень всему злу", писав єпископ, вимагаючи насамперед від священиків вести тверезий спосіб життя. Проте боротьба духовенства з пияцтвом у ті часи була вже з самого початку при­речена на поразку, бо без згоди пана священик не міг бути призначений на посаду пароха у маєтках пана, а згода давалася тільки тоді, коли священик обіцяв закривати очі на панське сва­вілля. До того ж. священик також був змушений купувати горілку у пансь­ких корчмах. П'янство сягнуло таких розмірів, шо у жовтні 1787 р. єпископ Білянський мусив у листі до духовен­ства заборонити приносити до церкви горілку та інші напої.
Після включення Галичини до складу Австрії у 1772 р. Цісар Йосиф ІІ намагався обмежити розміри пияцтва: у 1786 році було заборонено насиль­ний продаж алкогольних напоїв се­лянам. Корчмарям заборонялося на­сильно продавати горілку в борг на су­му понад 2 ринських, а з квітня 1788 року краєвий уряд забороняв давати горілку в борг на суму понад 3 польських злотих. Якшо хтось доносив владі про порушення корчмаря, то отриму­вав нагороду — вартість третини боргу. Було оголошено також урядовий дек­рет, який дозволяв корчмарям прода­вати горілку не лише вироблену міс­цевим помішиком, а й привозити її з інших місць. Цим підривалася еконо­мічна основа найбільшого збагачення польської шляхти в Галичині, тому її опір був таким сильним, шо вже у лис­топаді цього ж року дія вищевказаного декрету була припинена. Правління цісаря Йосифа II тривало недовго, і після його смерті майже всі його ре­форми були відмінені наступним ціса­рем Франциском І і забуті.
Громадянський рух за тверезий спосіб життя розпочався на початку XIX ст. Перші товариства тверезості виникли в Англії і в Північній Аме­риці у 1808 р. Вже 23 вересня 1844 р. тодішній генерал-губернатор Галичи­ни і Лодомерії видав розпорядження про створення товариств тверезості в усіх костелах і церквах. В жовтні того самого року митрополит Михайло Левицький (1774-1858) звернувся з лис­том до священиків, де виклав інструк­цію. як засновувати такі товариства, і запропонував завести книги тверезос­ті. Проте це не мало успіху, пияцтво продовжувалося. бо галицькі поміщики користуватися правом патрону­вання над церквами, і священики, які брати активну участь у антиалкоголь­ній компанії, жертвували своєю поса­дою. Пияцтво набирало загрозливого розмаху. Наприклад, у місті Жовкві в 1874 р. на 20 осіб жителів приходилася одна корчма, а у невеликому селі Гошові було аж 20 корчм.
У травні 1875 р. Галицький сейм змушений був прийняти закон проти пияцтва. Шинкарям заборонялося продавати горілку поза корчмами. За­тримані у громадських місцях п'яні особи каратися штрафом до 5 ринських або арештом до 3-х днів. При пов­торному затриманні протягом 3-х мі­сяців штраф зростав у 3 рази. Така са­ма кара була корчмарям за продаж горілки особам у нетверезому стані та підліткам до 12 років. З 1874 р. до бо­ротьби з алкоголізмом активніше за­лучено церкву і громадськість. У церк­вах відбувалися масові антиалкогольні місії, на яких селяни складали присяги тверезості, і їм вручали пам'ятні гра­моти "Братства тверезості" або бро­шури "Меч духовний". Та не завжди ці місії проходили гладко, іноді свяще­никам загрожувало фізичне насиль­ство. Наприклад, весною 1892 р. парохи обох обрядів — римсько- і греко- католицького організувати у с. Нараєво місію, яка закінчилася масовою присягою тверезості. Відразу після за­кінчення місії чималий натовп євреїв увірвався до хати священика і його почали бити. Побої припинила лише викликана поліція. Наступного дня християнське населення села побило вікна у єврейських хатах [5].
До боротьби з пияцтвом долучати­ся самі жителі. У деяких селах селяни влаштовували облогу корчм, не допус­каючи туди любителів горілки. Влаш­товувати похорони горілки: у землю закопувати пляшки з горілкою і наси­пати могилу на якій встановлювати хрест. Поміщики розглядати це як по­рушення закону і викликати урядові комісії для придушення руху тверезос­ті. Митрополича консисторія 4 червня 1875 р. змушена була звернутися із закликом не порушувати австрійських законів. Польська шляхта вживата контрміри. Розпускала слух, що горіл­ку закопувати в землю не можна, бо її готують з хліба, а закопувати хліб у землю гріх [6]. Ляката Папу Римського тим, шо духовенство, встановлюючи трираменні хрести на відзнаку похо­ронів горілки, виявляє тягу до право­слав'я. тому папа заборонив встанов­лювати такі хрести, а на вже встанов­лених почати обрізувати косі рамена. Митрополит Йосиф Сембратович (1821 - 1900) поїхав до Папи з пояс­ненням, звідки у Галичині існує традиція трираменних хрестів. Папа дозволив ставити такі хрести ще до кінця 1884 року, але встановлювати на них табличку з написом: "Пам'ятка місії тверезості, заведеної від папи Пія IX [7]. У 1877 році австрійський уряд під тиском галицьких поміщиків добився звільнення з посади Йосифа Сембратовича. Та все таки у 1885 р. на одну галицьку громаду в середньому припадало три корчми.
У 1888 р. 75% всіх українських па­рафій вже мали "Братства тверезості".
У 1889 р. австрійський уряд викупив право виготовлення та продажу спирт­них напоїв у поміщиків та зробив його державною монополією. Але від цього справи не покращали. Тому навесні 1895 р. митрополит Сильвестр Сембра­тович знову закликав духовенство організовувати "Братства тверезості" та створювати їх згідно зі статутом, шо був затверджений Папою для Перемиської римсько-католицької єпархії. На початку XX ст. із пастирським лис­том до гуцулів звернувся митрополит Андреи ІІ/ептицький: "Якщо вам миле ваше житт,. якщо вам мила свята земія, яка вас носить, якщо вам миле щастя дітей — оминайте здалека корчму". До антиалкогольної компанії приєдналися культурно-освітні інсти­туції, було створене Українське протиаткогольне товариство "Віроджен­ня", але й воно розвиваюся слабко: у 1893 р. товариство нараховувато всьо­го 4 557 членів, тоді як у Західній Укра­їні проживато понад 6 млн. населення.
На початку лютого 1930 р. майже в усіх українських газетах, шо виходили на західноукраїнських землях, було надруковане спільне звернення єпис­копату греко-католицької церкви і керівників громатських і культурно-освітніх установ:
Український народе!
Український Єпископат, цент­ральні культурно-освітні, економічні та гуманітарні інституції звертаються оцим до Тебе в дуже важливій справі. Чи не бачиш, як паношиться п'янство між усіма верствами нашого грома­дянства і нищить родинне життя — основу суспільства? Чи не бачиш, як ти­сячі наших братів і сестер через п'янство попадають в розпуку і нужду? Чи не чуєш щодня про злочини, убивства, грабежі та розбої, яких допускаються старі й молоді напідпитку? Чи не знаєш, що батьки-п'яниці приводять на світ тупоумних дітей, епілептиків, ідіотів, сухітників або з вродженим нахилом до злочинів? Чи не бачиш, якого страшного національного злочину допускаються всі верстви нашого гро­мадянства, без різниці стану і полу, видаючи річно півмльярда золотих на алкогольні напитки, тоді як у цілому краї панує безробіття й недостаток, а наші культурні, освітні, економічні та гуманітарні установи нидіють через недостачу матеріяльних засобів?
Українский народе!
Найвищий час схаменутися та гля­нути у вічі сумній дійсності. Треба вже розпізнати цю невмолиму правду, що сила всього народу лежить у тверезос­ті, що коли хочемо діждатися кращої майбутності, то мусимо виповісти безпощадну боротьбу алкогольним напиткам і їх розсадникам — корчмам. У тій цілі проголошуємо цього року, як і кожного, місяць лютий — місяцем боротьби з алкоголем і корчмами. Хай кожний почне від самого себе! Зречі­мося вживати цієї страшної отрути та перестаньмо силувати до неї других! Відвикаймо від пагубних пияцьких звичок! Виховуймо нашу молодь, май­бутність нашого народу в повній повздержливості від алкоголю! Вчімся вживати нешкідливі безалкогольні напитки! Хай у кожній громаді відбу­деться плебісцит проти корчми! Не відкривайте при вашій кооперативі дрібного продажу пляшкового пива, бо воно нарівні з горілкою є отрутою та причиною деморалізації! Хай не бу­де у нас ні одного Братства, Читальні, Сокола, Лугу, кружка "Рідної школи" чи якого іншого культурно-освітнього товариства, яке не відбуло би в місяці лютому щонайменше одних сходин, присвячених боротьбі з алкоголізмом! Вступаймо масово в члени Українсь­кого протиалкогольного товариства "Відродження" і засновуймо в кожній громаді кружки та філії Товариства, у яких згуртувалися би усі громадяни і громадянки, що словом та добрим прикладом хочуть поширити твере­зість! Не словом, а прикладом дока­жімо, що ми є живим великим наро­дом, що хоче кращої майбутності та вміє до неї змагати ".
Звернення підписати всі єпископи греко-католицької церкви на чолі з митрополитом А. Шептицьким та всі керівники вказаних українських за­кладів.
У ньому ж році в журнаті "Нива" була опублікована стаття О. Рабія із закликом до духовенства активніше включатися у боротьбу з пияцтвом: "Духовенство мусить доложити всіх старань, щоби парохіани як слід про­вели плебісцит за усунення корчми зі села... Вкінці так душпастир, як і його дім, мас бути приміром для села. Ніщо так не діє на нарід, як прилад його духовенства" [8]. У Львові з'являються книжки про шкідливість алкоголю наприклад, Раковський 1. "За твере­зість", 1934 року.
Ще один масовий захід проти пи­яцтва було проведено у листопаді 1934 року. Церковна влада наказувата всім парохам натежно вшанувати 100-річчя антиалкогольного руху в Галичині. Наказано було відновити діяльність "Братств тверезості", розгорнути в церковній пресі відповідну пропаган­ду та відновити співпрацю з товарист­вом "Відродження". В усіх церквах мали бути виголошені антиаткогольні проповіді та проведений збір коштів для потреб антиаткогольної боротьби.
На жаль, не всюди антиалкогольна компанія чала добрий успіх, але там де вона велася bmіло, результати були прекрасні. Прикладом може бути село Беньківці на Станіславшині (нині с. Беньківці Рогатинського р-ну Івано- Франківської обл. [9]. У 1883 р. парохом в с. Беньківці став священник Володимир Филиповський. До його при­ходу мешканні села мати погану репу­тацію, говорили шо "беньківчанин — це злодій або пияк". Весь свій відпо­чинок селяни проводили у корчмі, яких було дві в селі. На початку своєї діяльності о. Филиповський організу­вав "Братство тверезості", членами якого ставали, перш за все старші брати і сестри церкви, які після бого­служіння присягати на Євангелії, що вони не будуть пити горілки ні в корч­мі, ні в себе дома, а також будуть забо­роняти пити горілку своїм дітям. При­сяга в церкві в присутності всіх одно­сельців була дуже ефективним заходом. Після складання присяги прихо­жанин отримував книжку "Братства тверезості", у якій золотими буквами було витиснуте його прізвише і дата складання присяги. Тим хто ше не склав присяги і продовжував пити, священик під час сповіді накладав по­куту — не пити горілки протягом од­ного чи двох років.
Заборона не завжди дає добрі нас­лідки. якшо її не поєднувати з іншими заходами. О. Филиповський організу­вав у селі на кооперативних засадах крамницю споживчих і господарських товарів і "Братську касу". Вона приймала від селян грошові заощадження і виплачувала відповідні відсотки вкладникам. З отриманих на зберіган­ня грошей каса надавата селянам по­зики на потреби їхнього господарства під низький відсоток. Не треба було звертатися за позикою до євреїв, у яких відсоток був значно більший. За порадою і активною участю о. Филиповського селяни збудували великий цегляний будинок довжиною близько 70 м, у якому розмістилися всі громад­ські заклади села: "Братська каса", молочарня, бібліотека, читатьня з ве­ликим залом для театральних вистав і кооперативна крамниця з приміщен­ням для зберігання товарів. При чи­тальні існував театратьний гурток, силами якого ставилися вистави не лише в с. Беньківці, а й в сусідніх се­лах. Парох Филиповський мав музич­ну освіту, купив для читальні за власні кошти фізгармонію і організовував хори. У 1913 р. о. Филиповський залишив парохію своєму зятеві о. Якову Завадовському, а сам переїхав у с. Ве­ликі Підліски Львівської області, де й
помер у 1933 р. Пам'ять про добрі діла о. Филиповського передається в селі Беньківці від одного покоління до наступного. Діти і внуки колишніх па­рафіян о. Филиповського впорядку­вати в с. Великі Підліски його могилу, яка була в занедбаному стані, і належно утримують її.
Наступний після Филиповського свяшеник Яків Завадовський не тіль­ки не занедбав того, чого досягнув у селі його попередник, а й значно роз­винув успіх. Шоразу після закінчення ранкової служби Божої він звертався до селян з проповідями на тему: "Тре­ба поліпшувати життя села". Він про­понував заздатегідь обдумані ним но­вовведення. Так, за пропозицією о. За­вадовського селяни змінили русло річ­ки Свірж, яка протіката біля Беньківців і часто заливала водою пасовисько і городи. Після зміни русла її виливи на пасовисько і городи припинилися.
О. Заватовський також переконав селян, шо посів зернових за допомо­гою сівалки, а не жменею з торби, дає кращий врожай, і в селі було куплено у 1925 році на кооперативних засадах сівалку, якою користу ватися всі члени кооперативи, а також бензинову снопомолотарку, моторну бензопилу та бензинову пожежну машину. На тери­торії села є багато глини, і за ініціати­вою о. Завадовського селяни побуду­вали цегельню і дахівкарню, яка виготовляла черепицю для покриття дахів будинків. За домовленістю священика з товариством "Сільський господар" у Львові, до Беньківців щонеділі при'ізджав вчений агроном, який після богослужіння у церкві знайомив селян з передовими правилами ведення сіль­ського господарства і відгодвлі та до­гляду за домашніми тваринами. Багато інших добрих справ зробив для села о. Завадовський. Як ми вже згадувати, до приходу о. Филиповського в Беньківцях було дві корчми. Ніхто їх із села не виганяв і жодного зла не робив, але вони добровільно залишили село, ко­ли побачили, що тут не матимуть жод­ного прибутку.
Отже, там, де боротьбу з пияцтвом не обмежувати тільки проповідями і лекціями, а й докладати зусиль до поліпшення морального стану селян, і, головне, поліпшення їхнього госпо­дарства,  досягати добрих  успіхів.
Мирослав  Кратко

1 коментар:

  1. Герої гинуть, народ страждає, а івано-франківська спиртова мафія процвітає (хто би не прийшов до влади).

    ВідповістиВидалити